Це Україна.

[nazlo_vsemu]

Лариса Вакульницька

Дорожня коротка історія.

Помогла якійсь приємній з виду жінці, обвішаній важкими пакунками, як верблюд, нести речі до таксі. Ну, розговорились - вияснилось, що везе чоловіку всяке військове, якого завтра, разом з підрозділом, відправляють в зону АТО.
У нас же як на війну йдуть? Як Д’Артаньян. Пам'ятаєте, щоб потрапити в мушкетери претендент мав бути певним чином екіпірован за власний же рахунок. Ну, от і у нас зараз так само.
Поки йшли, вияснилось, що нам по дорозі, вона запропонувала мене підвезти, я не відмовилась. Таксист трапився сама люб'язність: допоміг речі скласти в багажник, розсадив дам, поїхали. Він візьми і брякни: на війну? Просто так сказав, пожартував типу і попав в точку. Далі був такий приблизно діалог:
- Знаєтє, я нє понімаю ету вайну. Ну, вьігналі Януковіча, но тє, што єво вьігналі - ані жє далі єму уйті. Ані нічєм нє лучше. Я сам русскій...Ваащє нє очєнь панятна што с Украінай... (ах ти ж йоптваюмать).
Я людина делікатна - місцями, тому ліниво, але вагомо зразу забила його, як матьорий крановщик сваю в фундамент: Україна - це країна і держава. Ті, що зараз - не вічні, вони підуть, а Україна є і буде. А Путіна ми не звали вирішувати наші внутрішні справи.
Тут жіночка втрутилась:
- Мій чоловік з Алтайського краю, сам татарин (!). Він іде на війну добровольцем - бо вважає Україну своєю Батьківщиною.
Розказала, як він ніяк не міг попасти в армію - здоров'я в нього погане - тиск, з лікарями прийшлось домовлятись, що пройшов весь Майдан - з першого дня, що в Нацгвардію записався, і довго не викликали, тоді він в військомат - там встав в чергу, аж тут, нарешті подзвонили з Нац Гвардії... був в учєбці, а тепер от відправляють на війну, і що вона переживає (ну, ясно шо ж). А таксист спитався: а як же сім'ю кормити? А вона сказала: а він мені сказав: тьі сільная, тьі справішся.
(ще потім встигли потриндіти про алтайських родичів - історія банальна: всі тут біндєри, всє бєгут с Украіньі, у нас в Барнаулє ужє 800 чєловєк (прібєжало), і што вам в Кієвє нє хватало; що Алтайський край - галімая дира з перекошеними будинками, біднота така, що аж скули зводить і що краще б Путін займався б проблемами Алтайського і др.країв, замість того, щоб.
А алтайські родичі і собі б подумали - що їм не хватає замість того, щоб радити радіти тому що у нас є, ібо нема краю для вдосконалення; і що всі вони там сидять і тихо надіються, що Путін смертельно хворий і скоро здохне...).
Ну, і я приїхала.
Нехай йому щастить, татарину з Алтая - сину України.

Borys Filatov

Два телефонных разговора длиною в жизнь.

До обеда позвонила Рычкова Татьяна и, несмотря на завтрашние похороны мужа, потребовала организовать и укомплектовать "скорые" для раненных.

После обеда позвонил Семен Семенченко и, несмотря на многочисленные осколочные ранения, потребовал отправить его обратно на фронт.

У кого-то еще остались сомнения в нашей Победе?

Для того, чтобы до конца жизни поверить в людей нужно только два телефонных звонка...