nazlo_vsemu | Зрадливе танго твого туману...

У січні 1933-го у Варшаві познайомилися 26-літня поетеса Олена Теліга та 40-річний редактор «Вісника» Дмитро Донцов. До того вони лише листувалися. Цього чоловіка, схожого на Мефістофеля, обожнювало покоління жінок і шалено контролювала дружина. Марія Донцова-Бачинська була старшою за чоловіка та досвідченішою, була поеткою, журналісткою, розумною та привабливою жінкою.
Під час першої зустрічі зеленоока Лєночка захопилася ним, а після другої – на початку травня, вони з’єднались в одну оману - пристрасний роман.
Своїй подрузі Наталії Лівицькій Теліга писала, називаючи Донцова вельмишановним редактором: «Але я його люблю таким, яким він є, і я з ним можу бути сама собою». У листах Донцов звертався до неї «Моє любе сотворіння», обсипав компліментами.
Це почуття «Не любов, не примха, не пригода» внесло в душу Олени Теліги сум’яття. Вона кохала свого ніжного та вірного Михайла – надійну пристань, боялася завдати йому болю.
«Але, Натусенька, ти собі не уявляєш, який він мені дорогий. Може (це явище) і «патольогичне», але, безперечно, сильне і дуже щире. Не мені зорієнтуватися в тому, що це є: кохання, обожання, приязнь, чи захоплення, чи не те, не друге й не третє...».
Зрадливе танго тривало до 1941 року.
9 лютого 1942 р. у Києві гітлерівці заарештували Олену Телігу та інших представників української інтелігенції, в основному членів ОУН (м).
Наталя Лівицька-Холодна у спогадах написала: «Той, кого вона обожнювала, зрадив її, і замість того, щоб піти з нею, подався в інший бік. А той, кого вона тільки любила, але не кохала, пішов з нею на смерть, як справжній лицар».