nazlo_vsemu | У кожного свій Крим.

зараз напишу, які кримські люди подобаються мені безвідносно до їхньої мови, походження і навіть політичної орієнтації (хоча в останьому пункті і спостерігаю певну кореляцію).
Це люди, вписані в ланшафт.
За великим рахунком, Крима три. Один приморський, другий гірський та третій степово-пустельний. В реальності їх трохи більше - але ці світи є перетином вищезгаданих трьох у різній пропорції. Окремняком стоять кримські міські. Я не люблю городскіх. І писати про них не буду (хоча там трапляються хороші люди, як серед прокурорів - чесні, а серед ментів - патріоти). Все це, звичайно, вкрай суб'єктивно і відбивається в моєму серці, а не в навколішній фізиці та ліриці.

Отже, морські. Щоб мені сподобатись, недостатньо просто жити на морі. Бо таких дофіга і більшість з них зовсім не усвідомлює, що живе на морі, окрім випадків, коли мова зайде про ринкову вартість їхніх квадрометрів та скільки коштить койкомісто.
Навпаки, справжні моряни вирізняються серед них, як ті білі гави. Вони живуть морем. Гуляють пляжами не тоді, коли всі, а взимку, восені, весною. Розмовляють з морем. Знаю таких, хто читає хвилям та чайкам свої вірші, а ще більше тих кому вірші читають самі хвилі та чайки. Не слід думати, що все це поети та художники. Це також непрофесійні рибалки, шукачі скарбів, збирачі жовтих раковин та прозорих каменів, спостережці за качками, фотобраконьєри, мисливці за куріним богом, любителі покатати дівчину на човні, фахівці вийти під настрій з вітрілами в море.
Неусвідомлено вони спадкують і коп'юють своїх давніх попередників. Еллінів, які припхались сюди одразу після Трої. Таврів і лестригонів, які вислідковували ціх прибульців та кришіли їм черепа з чистої естетики. Пихатих венеціянців та підступних генуезців, чиї жінки були без честі, а чоловіки - без конформизму. Товстопузих жадібних турок, якими лякали в радянський період нашвидкоруч "зібрані" кримські легенди від постояльців літсанаторіїв. Хвалькуватих караїмів, від яких по узбережжям залишились лише палаци архитектурних амальгам та таємничі синкретичні символи на стінах. Кінострічних пиратів з фізичними вадами в якості курікулум віта.
Кожен з них у дитинстві мріяв угнати он той корабель та уплисти із ним на Тортугу. У свої дванадцять плавав на всьому, що тримають хвилі, у чотирнадцять шокував однокласниць, призначаючи побачення на пирсі замість кафешантан. У кожного є своя таємниця, за якою ховається чи то гринівський Артур Грей, чи уайльдівський Доріан Грей. Безнадійні прагматики у всьому, що не є прямо пов'язане з морем.

Тепер про степовиків. Серед мешканців радянських пустошів мало справжніх, улюблених мною патріотів свого солончаку. Недостатньо просто вирасти серед огородів, пропускати уроки історії та музики заради батьківської картоплі, ходити побитись та поцілуватись на сільські дискотеки і відслужити в армаді / закінчити техникум щоб як всі. Навпаки, ці люди є лише тлом і масовкою, щоб рельєфувати справжнього степовика.
Він чи вона з дитинства їздить верхи. Бачила дроф та фазанів зблизька і змалку, знає по співу чим різняться чубатий, степовий та польовий жайворонки і що саме віщує їхня рулада. Ганяє велосипедом скільки себе пам'ятає, у свої дванадцять усвідомлено перейшла до моделі без гальм, а в чотирнадцять знайшла свою першу могилу невідомого окупанта. Лупаті злі і спритні комахи, які терорізують корів, для такої людини що роса на сонці, гадюка - старий знайомий, а зайців знає по позивних. Перший роман з однокласництвом провела на секретному полігоні військових, які були надто захоплені своїми нелюдськими експериментами, щоби примітити якусь пару в лише їй відомому овразі. Відчуває запах кожної травини та не тільки в сирому, але й горілому вигляді.
Беззаперечно, ці лихі люди - горді спадкоємці несчислених орд і джамбулів, які осідали в Криму ще із того часу, коли Геракл злягся зі змієногою богинею та навчив своїх синів від неї тримати стріли у сагайдаку. Вони наслідують хижим скифам і холоднокровним кімерійцям, жіноподібним сарматам і рудоволосим роксоланам, дивовижно жорстоким гунам та невидимим хозарам, лібедійцям із давніх угрів, печенізьким розбійникам, половецьким йигитам, монгольським нукерам, ногайським ковбоям і козацьким мамаригам.

І ось нарешті ми підібрались до горців, яких неможливо від'єднати від передгорців. Як і у попередніх випадках, це зовсім не фонове населення, яке укорінілось в колгоспі ХХ років урожаю з часів Гагаріна і покоріння Марсу. Це населення лише підкреслює самим фактом існування, наскільки воно далеке від мальовничих розвалин, що вони розкидані буквально повсюди навколо їхнього цеху племінного скотознавства та артелі експериментального алкоголеваріння.
Ті, хто живуть у добудовах до старої мечеті, будують гаражі на урумських цвінтарях та впасають свиней на азізах, не дали світу жодного відомого мені кримського горця. Їхній похід в старовинну грекоскіфську фортецю - це не історія першого полцілунку, не епічна втеча томсоєйрів від своїх тьоть поль, а лише суха статистика відірваних каменюк, які згодилися б у хазяйстві, коли б знав і вгадав приїхати на матациклі з каляскою.
Ні, всю романтику вони залишають приїжжим. Несамовитим блукарям печерами, пошукачам готського граалю, псевдобудитським псевдомонахам, уфологам і контактьорам, дослідникам міфічного Таємного шляху - дороги попід скалами та печерами, виритої прадавніми пракараїмами із захованими на кожному кроці хурджинами з золотом та магічними перстнями. Йоги та есхатологи, невдахи-археологи та інваліди спелеологічних битв, дикі скульптори-фальсифікатори, що малюють руни і відтворюють панорами Альтамири у кожному гроті, попи-розстриги та ізіхасти, лозошукачі води, любителі Ніцше, мрійники стимпанку, ідейні трансгуманисти та щирі толкієнисти (половину яких складають прихільники Чорної Арди). І тільки завчасна окупація Криму не дала проникнути в кримські гори уніформистам "гри престолів".

На самому початку я зауважив, що є також міська культура з городскім населенням, яка не вписується в ці три категорії. Але залишив шпаринку, натякнувши що й серед них зустрічаються свої хороші люди. Це, боронь боже, не краєзнавці, не майстри пера і сайту, не пляжники і не все інше, що, як і належить колонізатору, по-своєму пацавато "безумно закохане в Крим". Ні. Просто серед городскіх багато колишніх з окраїн, і чимало людей з міською пропискою насправді походять з описаних вище трьох видів. Бо інших способів справді любити і розуміти наш острів не існує.