"По дорозі їхала автівка з червоним хрестом і побачив її рускій іван. І випустив рускій іван по автівці протитанкову ракету, і влучив у ціль. І нічого не ворухнулося в івані, можливо лише радість охопила той мертвий колодязь, де у інших людей знаходиться душа" Ян Осока
Коли повідомили, що вона загинула, то хлопці з бригади плакали, не стримуючи сліз. Деякі з них плакали вперше за всю війну. Плакали як здорові, так і ті, біля котрих вона проводила багато часу, коли вони були поранені.
Наталя Олександрівна Хоружа народилась 09.06.1972 року у місті Першотравенськ Дніпропетровської області. Мешкала у селищі міського типу Просяна Покровського району.
1990 року закінчила медицинське училище у Дніпрі, отримавши фах медсестри. Працювала у селі Зелений Гай медсестрою, згодом вийшла заміж за чоловіка з Просяної та переїхала туди.
Ця жінка була чуйною людиною, небайдужою до людського горя. Медиком вона була від Бога. Рятувати людей було її кредом життя, навіть ціною свого.
На допомогу людям приходила по першому виклику, чи то вдень, чи то вночі. Сім'я для неї була всім, а обов'язок перед совістю був на першому місці. Вона залишиться вічним прикладом мужності великої жінки, що в скрутну хвилину не залишила в біді поранених бійців.
Брат Наталі Олександрівни трагічно загинув у 11-му класі, це стало страшним ударом для неї та батьків, від якого родина повністю не відійшла. А тепер ховатимуть вже її, і неможливо просто уявити, що коїться зараз у душах батьків, на які дрібні уламки розсипалися їхні серця.
На війну жінка пішла за покликанням серця. Вже не могла дивитись на новини та бачити тих нещасних хлопців у госпіталях, тому вирішила, що вона треба там.
Призвана за контрактом Покровським РВК 30.08.2016 року.
Молодший сержант, санітар-інструктор 1-ї роти 1-го батальйону 54-ї окремої механізованої бригади.
Добровільно попросилася саме санінструктором роти, щоб постійно знаходитись там, де найбільше потрібна її допомога. Щоб якомога більше оглядати бійців, бо не всі хочуть їхати в госпіталі, по не дуже серйозним травмам чи пораненням. Тому вона їх оглядала, на місці ставила крапельниці. Була одночасно і за "матір", і за психолога. З кожним пила чай та вела бесіди. Її словам усі хлопці довіряли на 100%. І якщо вона описувала ситуацію "Караул!", то всі знали, що це не балачки і не перебільшення, а справи серйозні.
Загинула 2 лютого на Світлодарській дузі внаслідок прямого влучання протитанкової керованої ракети у медицинську машину, в якій вона їхала разом з пораненими. Водію відірвало ногу, зараз він у важкому стані у госпіталі.
Прощання з Наталею Олександрівною відбудеться завтра, 5 лютого, у Просяній. У неї залишились батьки, сестра, чоловік та донька.
По дорозі їхала автівка з червоним хрестом і побачив її рускій іван. І випустив рускій іван по автівці протитанкову ракету, і влучив у ціль. І нічого не ворухнулося в івані, можливо лише радість охопила той мертвий колодязь, де у інших людей знаходиться душа.
Хлопці знайдуть тебе, іван. Ножем на твоєму серці виріжуть ім'я однієї жінки - медика, яка не тримала в руках автомат, а лише тримала руки поранених солдат, щоб хоч трохи полегшити їх біль.
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
