Поїхав в село привітать батька з 85-річчям.

Зайшов у хату. На кріслі стояв на задніх лапах молодий чорно-білий кіт і занімався якимись тібетськими практиками. Тобто – підкидав обома лапами носок угору і дивився, як він на нього падає зверху…

Влітку кіт жив надворі і в сараї, і його не звали ніяк. Але з наступлєнієм холодів, на короткому сімейному совєті, його було вирішено пустить в хату. Кіт согласився… В звязку з повишенієм соціального статусу йому присвоїли кодове ім’я. Тепер його звать Мирон…