![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Велике бажання видаляти істериків, невротиків, критиків, песимістів і панікерів. Як і під час Майдану, від них толку – нуль мінус один. Немає нічого більш заразного за панічні настрої. Передаються вони набагато швидше й ефективніше за грип і трипер. Паніка й істерика – це як щастя і радість, тільки негативні. Розумію, коли діляться позитивним. А негативним навіщо?
І нічого ж людям не скажеш... За Україну їм боляче. Можна проводити змагання, кому більше болить за Україну. З нагородами і грошовими преміями. І байдуже, коли говориш: "Всім і так непросто"... Тоді ти ніби менший патріот, бо тобі менше болить за Україну.
"Перепост! Аваков злив воду в унітазі!", "Юля домовилася з Путіним! Це кінець!" "Пипец! Сепаратистам подвезли ядерные боеголовки!"
Невже не можна рятуватися від тривоги іронією та гумором? Навіть чорним гумором можна. І самоіронією теж. І цинізмом. І сарказмом. Наприклад, мені ще допомагає зайти в ліс і прокричатися добренько. Раджу наполегливо.
Картинка для заспокоєння. Едвард Мунк, "Крик". (Або "Пипец", "Гаплик", "Перепост".)
